Пророк Осія 7

¹Як я хотів Ізраїля лікувати, виявилась провина Ефраїма й злоба Самарії; вони бо брехню чинять; злодій вдирається до хати, а розбишак ватага грабує ззовні.

²Вони ж у серцях своїх не кажуть, що я пригадую усю їхню злобу. Тепер їх обгорнули навкруги їхні власні злі вчинки, - вони перед обличчям у мене.

³Вони своєю злістю царя розвеселяють, - князів обманами своїми.

⁴Всі вони перелюбці, як піч, розпалена пекарем, який перестає підкладати до вогню, коли замісить тісто, доки воно не вкисне.

⁵У день нашого царя князі палким вином зробили його хворим, він простягає свою руку разом із глузливцями.

⁶Бо серце їхнє, неначе піч, палає при їхній змові; їхній гнів усю ніч дрімає, а вранці горить палаючим вогнем.

⁷Усі вони, мов піч, розгарячились, і пожирають своїх суддів. Усі царі їхні впали, ані один з них мене не взиває.

⁸Ефраїм? Таж він з народами змішався; Ефраїм став, мов паляниця не обертана.

⁹Чужинці поїдають його силу, а він того й не знає. На ньому вже посивіло волосся, а він того й не знає.

¹⁰Гордість Ізраїля свідкує проти нього, але вони не повертаються до Господа, Бога свого, і неуважні на все те, його не шукають.

¹¹Ефраїм став, мов та голубка проста, нерозумна: кличе Єгипет, іде в Асирію.

¹²Куди б вони не йшли, я мою сіть на них закину, зведу їх наниз, мов птаство піднебесне; я їх скараю за їхню злобу.

¹³Горе їм, бо утекли від мене; погибіль їм, бо вони проти мене збунтувались. Я визволив би їх, та вони брехні говорять проти мене.

¹⁴Вони до мене не взивають своїм серцем, хоч і голосять на своїх постелях. Надрізують себе з-за пшениці й мусту, бунтують проти мене.

¹⁵Хоч я вправляв, скріпляв їх руки, та вони зло видумували проти мене.

¹⁶Вони повертаються, але не вгору, і стали, мов той лук зрадливий. Поляжуть від меча князі їхні з-за язика свого пихатого: це буде насміхом над ними в Єгипетському краю.