Євангелія від Йоана 10

¹«Істинно, істинно говорю вам: Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, - злодюга той, розбійник!

²Хто ж увіходить дверима, той вівцям - вівчар.

³Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім'я, і виводить їх.

⁴А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають.

⁵Не підуть за чужим вони - втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих.»

⁶Сказав ото їм Ісус цю притчу, та вони не второпали того, про що він казав їм.

⁷Тож Ісус іще раз промовив до них: «Істинно, істинно говорю вам: Я - двері для овець.

⁸Усі, скільки їх передо мною прийшло, - злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх.

⁹Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде -і знайде пасовисько!

¹⁰Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя - щоб достоту мали.

¹¹Я - добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе.

¹²Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, - бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує.

¹³Бо він - наймит і не турбується вівцями.

¹⁴Я ж - добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають.

¹⁵Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець.

¹⁶Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир!

¹⁷За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти.

¹⁸Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь.»

¹⁹Тож знову точилися суперечки між юдеями з-за тих слів.

²⁰Численні з них мовили: «Навіжений він і з глузду з'їхав. Навіщо його слухаєте?»

²¹Інші ж: «То не навіженого слова. Чи навіжений спроможен очі сліпим зрячими робити?»

²²Відбували тоді Обновлення в Єрусалимі. Зима була.

²³Ісус проходжувався у храмі Соломоновим присінком.

²⁴Обступили його юдеї і йому кажуть: «Докіль же нас отак триматимеш у ваганні? Коли Христос ти, то відверто скажи нам!»

²⁵Ісус же їм: «Казав я вам, та ви не віруєте. Дії, що чиню їх в ім'я Отця мого, - вони свідчать за мене.

²⁶Та ви не віруєте, бо не з моїх ви овець.

²⁷Вівці мої голосу мого слухаються і я їх знаю: вони за мною слідують,

²⁸і даю я їм життя вічне, і не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх.

²⁹Отець мій, який мені їх дав, більший від усіх, і ніхто не вирве їх з рук Отця мого!

³⁰Я і Отець - одно.»

³¹Юдеї знов ухопили за каміння, щоб каменувати його.

³²Тоді мовив до них Іс��с: «Багато добрих діл появив я вам від Отця мого. За котре з тих діл каменуєте ви мене?»

³³А юдеї відповіли йому: «За добре діло ми тебе не каменуємо, але - за богохульство! За те, що, людиною бувши, Бога з себе робиш!»

³⁴Озвався до них Ісус: «Хіба не написано в законі вашім: Я сказав: ви - боги?

³⁵Коли закон, отже, богами тих зве, до кого слово Боже було, - а Писання годі усунути! -

³⁶то до того, кого Отець освятив і у світ послав, говорите ви: Ти богохульство вирікаєш, - бо я сказав, що я - Син Божий?

³⁷Не вірте мені, якщо я не роблю діл Отця мого!

³⁸Коли ж роблю, то, мені не віривши, ділам бодай вірте, щоб спізнали ви й увірували, що Отець у мені, і я в Отці.»

³⁹І знову бажали вони його схопити, та уник він їхніх рук.

⁴⁰І пішов знову на той бік Йордану, на місце, де Йоан спершу христив, - і перебував там.

⁴¹Багато людей посходилось до нього і казали: «Не вчинив Йоан ані одного чуда, та все, що Йоан говорив про нього, - була істина.»

⁴²І увірували у нього численні.