Євангелія від Марка 4

¹Знову розпочав Ісус навчати над морем. Сила людей зібралась навколо нього, тож він увійшов у човен, і сидів у ньому, на морі, а ввесь народ був на землі при морі.

²І він багато навчав їх притчами, і говорив до них своїм повчанням;

³"Слухайте: Ось вийшов сіяч сіяти.

⁴Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі, та прилетіло птаство й видзьобало його.

⁵Інше впало на ґрунт каменистий, де не було землі багато, і вмить зійшло, бо земля була не глибока.

⁶Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висхло.

⁷А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила, тоді воно не дало плоду.

⁸Ще ж інше впало на добру землю - і дало плід, що сходив і ріс; і принесли: те у тридцять, те у шістдесят, а те й у сто разів більше."

⁹І додав: "Хто має вуха слухати, хай слухає!"

¹⁰А коли був Ісус насамоті, спитали його ті, що були біля нього разом із дванадцятьма, про притчі.

¹¹І він сказав їм: "Вам дана тайна Божого Царства; для тих же, що осторонь, усе стається притчами,

¹²щоб вони дивлячись, не бачили, слухаючи, не зрозуміли, щоб, бува, не навернулись, і щоб їм не простилось."

¹³І сказав їм: "Не розумієте цієї притчі? Як же тоді вам розуміти всі притчі?

¹⁴Сіяч сіє слово.

¹⁵Ті, що край дороги, де сіється те слово, коли почують слово, - зараз же сатана приходить і забирає посіяне в них слово.

¹⁶Так само посіяне на каменистому ґрунті, - це ті, що, як почують слово, зараз же з радістю його приймають,

¹⁷але не мають коріння у собі й непостійні, тож згодом, коли стаеться утиск чи гоніння за слово, вони негайно ж зневірюються.

¹⁸Ще інші, посіяні між терня, це ті, що чули слово, 19. але ось клопоти світу цього, принада багатства й жадоба інших речей, увійшовши, заглушують слово, і воно стає неплідним.

²⁰А що посіяні на добру землю, - це ті, які чують слово, його приймають, отож і приносять плід: той у тридцять, той у шістдесят, той у сто разів більше."

²¹І говорив їм: "Хіба приносять світло на те, щоб поставити його під посудом або під ліжком, а не на те, щоб поставити його на свічнику?

²²Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним, ані немає нічого тайного, що у наявність не вийшло б.

²³Хто має вуха слухати, хай слухає!"

²⁴І казав їм: "Вважайте, що чуєте! Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють, та ще й причинять вам, що слухаєте.

²⁵Бо хто має, тому дасться, а в того, хто не має, заберуть і те, що має."

²⁶І казав: "Із Царством Небесним так, як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю:

²⁷чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, - насіння те кільчиться й росте. А як - він сам не знає.

²⁸Сама від себе земля плід приносить: спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю.

²⁹А коли плід доспіє, він зараз же з серпом посилає, бо жнива настали."

³⁰І мовив: "До чого прирівняємо Царство Боже - або у якій притчі ми його появимо?

³¹Воно - немов зерно гірчичне, що, коли сіється у землю, найменше від усіх насінь, що на землі.

³²А як, посіявши, виростає, стає більшим над усю городину, а віття пускає таке велике, що й небесне птаство в його тіні може сховатись."

³³І багатьма такими притчами він проповідував їм слово, оскільки вони могли зрозуміти.

³⁴Без притчі не говорив він їм; насамоті ж пояснював усе своїм учням.

³⁵Того ж дня, як настав вечір, він їм і каже: "Перепливімо лишень на той бік!"

³⁶І зоставивши народ, беруть його з собою, так як і був у човні; а були й інші човни з ним.

³⁷І знялася хуртовина, ще й з вітром, і хвилі линули у човен, отож уже наповнювався.

³⁸А він був на кормі, - спав на подушці. Вони будять його і кажуть йому: "Учителю, тобі байдуже, що гинемо?"

³⁹Тоді він устав, погрозив вітрові і сказав до моря: "Замовкни! Ущухни!" І затих вітер, і залягла велика тиша.

⁴⁰Тоді сказав до них: "Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?"

⁴¹І страх великий огорнув їх, і вони казали один до одного: "Хто це такий, що йому вітер і море послушні?"